Вона стояла над прірвою. Поряд був тільки туман. Позаду хтось стояв. Обертатись було не можна і тому вона просто дивилась вперед. А там, внизу, була темрява і вона манила її. Просила, благала, заставляла і сковувала волю. Якась часточка її ще боролась... Та все вже вже вирішили за неї... - Стрибай. Тобі туди. Це твоя дорога... - і сміх... - Ні, не хочу! Це ж вірна смерть! Поштовх і політ... Це свобода! Це воля! Нічого подібного не було і вже не буде. Та воно того варте! Політ... Свобода... Каміння внизу... Все ближче... Ближче... Та очі не можна зажмурювати. Руки розкинулись в польоті і замість них уже крила! Плавно, за кілька сантиметрів від сірого, схожого на закам'янілу невідому істоту, каменя вони плавно понесли її вгору, крізь молочний туман. Туди, вгору, до неба... Та на вершині все ще стоїть той, хто її штовхнув. Він вже не сміється. Він з закам'янілим красиви
... Читати далі »
