МОФТ
Международное объединение Форекс трейдеров

Статистика

Головна

Реєстрація

Вхід
Вітаю Вас Гость | RSS


Любов L♥ve Liebe <3


Четвер, 19.10.2017, 14:37
Головна » 2009 » Липень » 31 » "Любов... усе терпить..." (І Коринтян 13:4-7)
00:40
"Любов... усе терпить..." (І Коринтян 13:4-7)
Вона стояла над прірвою. Поряд був тільки туман. Позаду хтось стояв. Обертатись було не можна і тому вона просто дивилась вперед. А там, внизу, була темрява і вона манила її. Просила, благала, заставляла і сковувала волю. Якась часточка її ще боролась... Та все вже вже вирішили за неї...
- Стрибай. Тобі туди. Це твоя дорога... - і сміх...
- Ні, не хочу! Це ж вірна смерть!
Поштовх і політ... Це свобода! Це воля! Нічого подібного не було і вже не буде. Та воно того варте! Політ... Свобода... Каміння внизу... Все ближче... Ближче...
Та очі не можна зажмурювати. Руки розкинулись в польоті і замість них уже крила! Плавно, за кілька сантиметрів від сірого, схожого на закам'янілу невідому істоту, каменя вони плавно понесли її вгору, крізь молочний туман. Туди, вгору, до неба... Та на вершині все ще стоїть той, хто її штовхнув. Він вже не сміється. Він з закам'янілим красивим обличчям дивиться на неї. Хоч лице амімічне, пусте, але очі живі. В них світиться розум, лукавство, цинізм і навіть... кохання. Її тягне до нього, як магнітом:
- Як ти мене знайшов?
- Ти думала, що сховаєшся від мене у цьому світі? Думала, що якщо зітреш свою вікову пам'ять, то я тебе не знайду?
Вона мовчала. Вона пригадувала. Картини минулого повставали в її пам'яті... Ось вона молода дівчина йде крізь селище. На ній дорогий одяг: шовкова сукня, обшита золотими нитками і черевички. Вона знала, що вони коштують дорожче, ніж всі люди у селищі. Вона йде гордовитою ходою. Люди, що йдуть на зустріч, вклоняються і чемно вітаються. Вже недалеко батьківський замок і вона навіть може розрізнити вартового на башті. Його звати Соерс. Для неї ж він просто Сорсі. Вона піднімає руку і весело махає йому. Він махає їй у відповідь. Та раптом його рухи стають тривожними. Він щось їй кричить і показує на щось у неї за спиною. Та вона не вірить цим його жартам. Він жестикулює, викрикує щось. Уривки фраз долітають до неї разом з поривами вітру, що розвівають її чорне, як воронове крило, волосся.
-... ззаду! ...не жартую... ...атуйся! Габріель!
Вона оглядається. В двохстах кроках позаду неї кінний загін. Він невідворотно
наближається. Щось в ньому незвичне... Але що? Всі вершники одягнені в чорне. Боже, це ж вони! ЧОРНІ АНГЕЛИ! Оціпеніння пройшло і ось вона вже з усієї сили біжить до замку. Довга сукня заважає і плутається. Ще кількасот кроків. Ну ж бо! Слова молитви проносяться в голові і... Стукіт копит вже просто за спиною. Не тямлячи що робить, вона обертається і протягує обидві руки прямо перед собою. Думок в голові нема. Лише запаморочливе відчуття... Чого? Власної сили.
Коні стають на диби і зпиняються. Чоловіки шпорять їх, але ті не рушають з місця. Щось заважає їм. Щось невидиме. Вони пробують руками повітря перед собою. Там невидимий щит, перешкода. Дівчина стоїть. Її обличчя стає блідим, немов з нього висмоктують барви. А очі навпаки темнішають. У них наче відображається полум'я. Чи це просто гра світла?
Вперед виходить один із воїнів. Його обличчя прикриває каптур. Він підходить до невидимої перешкоди. Стоїть, наче вагаючись і враз переступає її. Повільним кроком він наближається до дівчини і бере її за зап'ястя і різко опускає її руки вниз. Каптур з його голови спадає і дівчина не може відвести очей. Перед нею стоїть справжній красень: трохи різкі риси обличчя, чорне волосся та очі... В очах дівчини страх. Ні, це не може бути з нею. Вона різким рухом витягує кинджал і цілить йому в серце. До останньої секунди він просто спостерігає. Та ось зброя вже лежить на землі. Все довкола затоплює його сміх...
Так він знайшов її вперше... Він розповів, що вони - дві половинки одного цілого. Однієї СИЛИ. Схожі зустрічі повторювались ще не раз, аж поки вони не створили собі вікову пам'ять. Так вони могли пам'ятати всі свої попередні втілення.
Він навчив її всьому. Вони панували століттями і тисячоліттями. Лилася кров... Було багато війн... А тоді вона зрозуміла, що вони обоє - зло. Їй хотілось знищити їх обох, але це було неможливо. Ніхто не може знищити безсмертну душу, навіть якщо вона грішна. Тому вона знищила свою часточку пам'яті і покаялась. Пішла у СВІТЛО. Вона перероджувалась в нових світах, епохах і расах. Та він знайшов її...
Вона стояла і просто дивилася на нього. Це він... Її кохання, її біль, її темна друга половинка... Та хіба цими словами виразиш все? Хіба? Серце розривалось. Рана, яку вона рубцювала віками розійшлась і хлинула кров... Червона... Тепла... Жива... Просто на беззахисну душу.
Він дивився їй у вічі і просто... обійняв її. Вона підвела очі, повні болю, сліз і муки... Він поцілував її у відповідь... Цей поцілунок вміщав все: темряву і світло, любов і ненависть, радість і тугу... Вона тонула в його очах... Як тоді, вперше... ВПЕРШЕ!
В її руці зблиснув кинджал... Цьго разу вона не промахнулась. Це був підлий удар... Удар в спину... Він все ще здивовано дивився на неї. І почав осідати...
Вона поклала його голову собі на коліна. Щоки її були мокрі від сліз. Солоні краплі падали на його обличчя. Він злизнув одну і промовив:
- Все правильно...
"Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого..."
Він закашлявся. З кінчика уст потекла цівочка крові і він усміхнувся. А вона стиха продовжила:
- ... не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою... - вона заридала, -
...усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!"
Він витягнув щось замотане у червоний оксамит і вклав їй у руку.
- Це тобі. Мій останній подарунок...
- Пробач... Я не могла інакше.
І він помер. Його нестало. Його вже ніколи не буде. Вона підняла голову вгору. Туди, де всіяне сузір'ями, висіло, мов шмат тканини, байдуже небо і закричала. Її крик, сповнений нелюдської туги, рознісся над всім. Він понісся і в Космос і в глибини Тартару і навіть у людський світ, де мільйони людей, підкоряючись раптовій тривозі кидалися дзвонити коханим людям...
   Габріель прокинулась рано. Обличчя її було все в сльозах. Вона пробувала згадати свій сон і не могла. Пам'ятала лише відчуття втрати... Поряд на подушці лежав якись згорточок. Вона відкрила його і побачила готичний срібний хрестик... Підкоряючись душевному пориву, вона пригорнула його до грудей і її захлиснуло до болю знайоме відчуття...
Цього ранку в інститут вона збиралась дуже довго, їй все просто валилось з рук. На дворі йшов дощ. Вона заблукала і опинилася в незнайомому куточку міста. Як це сталося? Вона сама не розуміла. Вона побачила церкву. Аскетичний готичний стиль, маленька, без надмірної пишноти. Мабуть тут колись таємно одружувались закохані. Звела очі вгору і побачила хрест, який височів над церквою. Він був таким же, як і той, що вона так і не випускала з рук з самого ранку. Можливо це Провидіння привело її сюди? Вирішила зайти і пожертвувати хрестик храму.
В церкві проходила реставрація. Та атмосфера була спокійна... Біля вівтаря стояв навколішки чоловік. Його голова була схилена в молитві, обличчя було в тіні. Габріель підійшла ближче до вівтаря. Незнайомець підвівся. У нього були трохи різкі риси обличчя, чорне волосся неймовірно чорні очі...
- Доброго дня , - промовив він і усміхнувся, - мій брат - священик в цьому храмі. Якщо ви на рахунок пожертв, то він буде за кілька хвилин. Давайте присядемо і почекаємо... Ви не проти?
Вона була не проти і просто кивнула.
А високо вгорі, прямо над їхніми головами, під куполом реставрували фреску Архангела Гавриїла. Цієї ночі на очах у ангела виступили сльози. Йшли дощі і це мабуть протікав дах...
Категорія: Короткі історії кохання | Переглядів: 9415 | Додав: lovely | Рейтинг: 5.0/10
Всього коментарів: 4
09.03.2012 Спам
4. Діана
Гарна історія

01.07.2011 Спам
3. Ivanka Sobchyk (Zirka)
неймовірна історія smile smile smile я в захваті

25.01.2011 Спам
2. 4okolada
дуже гарна історія,але і багато є помилок)))

07.11.2010 Спам
1. Олег Олещук (Angel_Oleg)
Супер!Дуже душевно!!!!!!!!! sad

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Меню сайту

Міні-чат
200

L♥VE MUSIC

Друзі сайту

Персональний сайт Смолярчук І.О. © 2017 $Smoliarchuk I.O$